Наші вчителі

Народилась на Рівненщині, виросла частково на Хмельниччині у маленькому селі Ювківці, Білогірського району- звідти родом мама. В нашій сім`ї завжди багато працювали, а на свята, зустрічаючись з родиною, багато і дуже гарно співали, завжди дотримувались традицій. В 18 років я приїхала до Німеччини. Закінчила університет у Майнці з дипломом філолога німецької і російської мови, а також географії.

Коли стало питання, чи варто навчити своїх дітей рідній мові- мала лише одну відповідь- необхідно! Це коштувало і надалі коштує багато зусиль і часу. Але, на мою думку- зусилля недаремні.

Щосуботи в Українській школі намагаюсь передати ті численні скарби української культури, фольклору, літератури, які дала мені моя родина, особливо мої мама і бабця Маруся. Бабця, вчитель німецької мови, надихала мене свого часу до вивчення німецької, пізніше стала, зараз уже посмертно, джерелом моїх знань української.

Я переконана- що найважливіша якість кожного вчителя- це любов до дітей. Діти потребують любові, уваги, ствердження, визнання дорослими. В нашу школу я вкладаю частину своєї душі. З любов`ю підбираю матеріал і твори до читання моїм учням, щиро цікавлюсь їхнім особистим життям, намагаюсь розбавити і найсухіші мовні теми- веселою грою чи співом. Діти дуже люблять пісні- швидко запам`ятовують тексти!

​Привіт, мене звати Романна. Родом я з Тернопільської області, а з 2015 року живу в Німеччині. З появою власних діток зрозуміла, що для того щоб зберегти свою українську ідентичність, потрібно прикладати більше зусиль, ніж коли ти проживаєш в Україні. З такою думкою я знайшла Українську суботню школу в місті Майнц, в яку спочатку прийшла як мама, а згодом - вчителькою. Я веду заняття «Розвиток мовлення» в групі «Дошкільнята» та « Малята», від чого отримую велике задоволення, особливо, коли і самим діткам цікаво😊.
 

Я родом з Львівщини, з маленького містечка Стрий, що на берегах гірської швидкоплинної річки. Спочатку життя закинуло мене в Київ, де я здобула педагогічну освіту в університеті імені М. П. Драгоманова і почала працювати вчителем. 

Так склалося, що я 9 років була вчителем німецької мови в Україні, а згодом у Німеччині почала викладати українську мову для діток в Українській суботній школі. Це було у 2016 році. Спочатку це булo для мене можливістю живучи в Німеччині поринути в українську культуру і водночас продовжити справу, якою я так довго займалась в Україні - викладання мови дітям. А згодом, коли сама стала мамою, я зрозуміла, наскільки це для мене особисто важливо, щоб моя дитина розмовляла також і українською, щоб вона бачила, що інші діти нею теж розмовляють і, живучи в Німеччині, відчувала, що в ній є частинка України.

 Зараз я працюю з найменшими дітками нашої школи віком 3-4 роки. Наші маленькі школярики потребують постійної зміни діяльності, море руху, пісень, ігор, шаленого темпу. І навіть, коли здається, що вони тебе не чують, вони як губка вбирають в себе все. І скільки щастя, коли отримуєш віддачу і малята починають видавати, те що ми вивчали на уроці! Я ще раз переконалася, наскільки це важливо, робити те, що ти любиш, вдосконалюватися в цьому і отримувати від цього задоволення! 

1